Гаряча телефонна лінія голови Кіровоградської обласної державної адміністрації






Гаряча телефонна лінія голови Кіровоградської обласної державної адміністрації







Перейти на нову версію сайту




Профілактика захворювань


СНІД

Профілактика захворювання на ВІЛ/СНІД


СНІД - синдром набутого імунодефіциту - це остання стадія інфекційної хвороби, що має назву ВІЛ-інфекція. Збудником хвороби є вірус імунодефіциту людини (скорочено ВІЛ), який вражає клітини крові, так звані СД4-лімфоцити, що забезпечують гомеостаз організму людини і захищають його від інфекційних захворювань, розвитку злоякісних пухлин та інших уражень. Внаслідок дії ВІЛ відбувається глибоке ушкодження імунної системи, і людина стає беззахисною перед збудниками різних інфекцій. Хвороба розвивається повільно, протягом 8-12 років і закінчується клінічною картиною, яку назвали СНІДом. До цього часу СНІД залишається невиліковною хворобою.


Шляхи інфікування.


ВІЛ-інфікована людина - це носій вірусу, здатний заражати здорову особу. Зараження відбувається, коли вірус з організму ВІЛ-інфікованого разом з кров`ю, спермою чи виділенням піхви, або з грудним молоком матері потрапляє в кров здорової людини чи дитини.


Вірус передається:


- при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою, коли через слизову оболонку статевих органів (піхви, члена), прямої кишки чи ротової порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;

- через кров, насамперед через спільні шприци та голки при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин, а також забруднений кров'ю, нестерильний медичний інструмент;

- дитині від ВІЛ-інфікованої матері - інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годуванні грудним молоком.

Підступність ВІЛ-інфекції у тому, що після зараження людина може довгий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здоровою і водночас заражати інших – насамперед своїх сексуальних партнерів та партнерів по голці. Період безсимптомного носійства може тривати 8 - 10 і більше років, після чого розвивається СНІД.


Збудник СНІДу найчастіше вражає:


- ін'єкційних споживачів наркотичних речовин, що користуються спільними шприцами, голками, при фасуванні наркотику та введенні його ін`єкційним шляхом;

- сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, що не застосовують засоби індивідуального захисту - презервативи. Особливо небезпечний щодо ризику зараження анальний секс: слизова оболонка прямої кишки надзвичайно чутлива до пошкоджень, через які вірус проникає в кров.

Ризик зараження зростає при наявності у партнерів венеричних хвороб, оскільки в уражених місцях статевих органів скупчується велика кількість інфікованих ВІЛ лімфоцитів. Доведено, що жінки в 3 рази частіше заражаються при статевому контакті від інфікованих чоловіків, ніж чоловіки від інфікованих жінок.

У випадку вагітності ВІЛ-інфікованої жінки ризик народження інфікованої дитини в значній мірі залежить від стану здоров`я вагітної, кількості вірусу в її крові, симптомів хвороби, особливо ураження шийки матки та піхви, тривалості пологів, числа попередніх вагітностей. Наукові дослідження свідчать про те, що плід може бути інфікованим уже на 8 - 12 тижні вагітності, проте у більшості випадків зараження немовлят відбувається в момент пологів.

Не виключена можливість ураження ВІЛ при порушенні правил гігієни при голінні, манікюрі, татуюванні та деяких інших косметичних процедурах, а також при медичних маніпуляціях, які супроводжуються пошкодженням цілісності шкіри чи слизових оболонок з використанням нестерильних інструментів. Правильна і своєчасна обробка косметичного приладдя та стерилізація медичного інструментарію (чи використання одноразового) забезпечують безпеку їх застосування.


СНІД не передається:


Хоча ВІЛ вражає весь організм, до цього часу не доведена можливість інфікування через піт, сечу, кал, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок в цих рідинах надзвичайно мала для зараження. Хвороба не передається побутовим шляхом: через повітря при чханні, кашлі, при спільному проживанні, роботі в одному приміщенні, користуванні посудом. Не треба боятись подати руку чи обійняти інфіковану і хвору людину, не страшні також дружні поцілунки, якщо на губах відсутні виразки чи тріщинки. Безпечним щодо зараження ВІЛ є спільне відвідання місць громадського користування - лазні, сауни, басейну, туалету. СНІДом не можна заразитись в громадському транспорті.


Визначити інфекцію можна:


У відповідь на проникнення вірусу, в організмі людини через 1 - 3 місяці утворюються антитіла. Їх поява є свідченням ВІЛ-інфекції, а виявляються антитіла за допомогою дослідження крові. Обстеження на СНІД проводяться в кабінетах довіри, де за бажанням це можна зробити анонімно.

Зразки донорської крові досліджуються комплексно на ВІЛ, віруси гепатитів В і С, сифіліс в діагностичних лабораторіях станцій переливання крові.

Вагітні жінки дворазово обстежуються на ВІЛ за добровільною згодою в жіночих консультаціях при взятті на облік та оформленні на пологи.

Всі відомості стосовно ВІЛ-інфікованої особи є конфіденційними.

Невідкладна медична допомога ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД надається в усіх лікувально-профілактичних закладах області.

Планова медична допомога надається у спеціалізованих відділеннях (палатах) інфекційних лікарень, наркологічних диспансерів (лікарень) та протитуберкульозних лікарнях (для лікування ВІЛ-інфікованих з активними формами туберкульозу).

Проблемами СНІДу у регіоні займається обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом (ОЦПС), який функціонує як самостійний державний медичний заклад та знаходиться за адресою: м.Кіровоград, вул.Комарова, 1; тел.: 23-43-81 (на території обласного шкірно-венерологічного диспансеру). В центрі можна отримати консультацію лікаря-інфекціоніста, безкоштовно обстежитись на ВІЛ-інфекцію, в т.ч. анонімно. У разі потреби після попередньої консультації лікаря та обстеження, в центрі безкоштовно проводять профілактичне лікування ВІЛ-інфекції. Центр працює з 800 до 1500, крім вихідних.

При необхідності лікування, за показаннями, хворого на СНІД направляють в Український центр СНІДу м.Києва.

При міській поліклініці №1 м.Кіровограда функціонує кабінет довіри - №217. Час роботи з 800 по 1700, крім вихідних, тел. реєстратури: 23-20-56. Тут можна отримати консультацію лікаря з питань ВІЛ/СНІДу, при бажанні обстежитись на ВІЛ-інфекцію анонімно і безкоштовно.

Диспансерний нагляд за дорослими хворими на ВІЛ-інфекцію/СНІД здійснюється кабінетами інфекційних захворювань поліклінік, за дітьми – педіатрами за місцем проживання.

ОЦПС постійно співпрацює з неурядовими організаціями по проблемам СНІДу. Так при підтримці Знам’янського благодійного фонду "Повернення до життя" в області впроваджена та діє програма зменшення ризику для ін’єкційних наркоманів. Для цього при ОЦПС відкрито стаціонарний пункт обміну шприців для наркоманів з наданням консультативної допомоги, проводиться обстеження на ВІЛ, роздача буклетів, пам'яток. Аналогічні пункти відкрито в м.Знам’янці, де також можна отримати консультацію юриста, психолога.

Адреса Знам’янського благодійного фонду "Повернення до життя": м.Знам’янка, вул. Привокзальна 20; тел. довіри: (233) 3-26-69. Графік роботи: щоденно з 900 до 1700, крім вихідних, обідня перерва з 1300 до 1400.

З 2003 року у с.Плоске Знам’янського району почав працювати реабілітаційний центр "Твоя перемога", контингентами якого є наркозалежні особи, ВІЛ-інфіковані. Розпочато реалізацію проекту "Ремісія довжиною в життя", метою якого є забезпечення доступу до антиретровірусного лікування та поліпшення якості життя споживачів ін’єкційних наркотиків та наркозалежних ВІЛ-інфікованих. При фонді працює Всеукраїнська Мережа людей живущих з ВІЛ, яка надає допомогу ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД в області.


Перебіг хвороби.

Перші симптоми хвороби спостерігаються в середньому через 1,5 - 3 місяці після інфікування. Це так звана гостра стадія ВІЛ-інфекції, і вона спостерігається не у всіх інфікованих. Для гострої стадії характерна тривала лихоманка, схуднення, нічне вспітніння, збільшення лімфатичних вузлів. Продовжується недуга 2 - 3 тижні, і людина нібито одужує, проте вірус залишається в організмі і може інфікувати інших.

Період безсимптомного вірусоносійства триває від кількох місяців до багатьох років (8 і більше). Протягом всього цього часу ВІЛ-інфікована особа почувається здоровою. Проте врешті вірус долає імунний захист і знижує опірність організму. Як наслідок, розвивається СНІД, який проявляється інфекційними хворобами, найчастіше це тривалі запалення легень (пневмонії), туберкульоз, вірусні хвороби (оперізуючий лишай, герпес, цитомегаловірусна інфекція), у деяких хворих розвиваються пухлини чи ураження нервової системи. Хвороба тягнеться кілька років, людина виснажується і гине.

Хоча ефективних ліків від СНІДу ще немає, проте розроблено так звані антиретровірусні препарати, які впливають на рівень вірусу в крові, знижують його і цим значно подовжують життя ВІЛ-інфікованих, зменшують число смертей від цієї хвороби. Найкращим і найдешевшим засобом запобігання зараження ВІЛ залишаються профілактичні засоби, дотримання та застосування яких дозволить виключити зі свого життя ризиковані миттєвості.

Головним інструментом профілактики є всебічні знання про хворобу, шляхи інфікування та чинники, що сприяють цьому. Таким чином, з'являється можливість захистити себе, зменшити шкоду від ВІЛ та наркотику для особистості та суспільства.


Чи можна вберегти себе від СНІДу?


На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження нових випадків інфікування. У зв`язку з цим, необхідно:

- уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування. Застосування презервативів значно знижує можливість інфікування партнера не тільки ВІЛ, але й збудниками венеричних захворювань, вірусних гепатитів. Купуючи презервативи, слід звертати увагу на строки їхньої реалізації та наявність спеціальної змазки, що засвідчує напис в анотації - проти інфекційних хвороб (infections diseases prevention) чи АНТИСНІД. Рекомендується вживати латексні презервативи;

- сексуальні стосунки з особами, що вживають наркотики, здебільшого неконтрольовані і вже тому небезпечні. За даними статистики 30 - 50% осіб, що вживають наркотики ін`єкційним шляхом, інфіковані ВІЛ;

- пам`ятати, що венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, а тому їх потрібно терміново лікувати;

- не застосовувати вже використані, брудні шприци та голки при введенні наркотиків. Для кожної ін`єкції слід використовувати одноразовий стерильний шприц та голку, а якщо це неможливо, то кип`ятити шприци багаторазового вживання;

- важливо знати, що вагітні ВІЛ-інфіковані жінки можуть запобігти народженню хворої на ВІЛ-інфекцію дитини, якщо вони якнайраніше звернуться в жіночу консультацію, для проведення профілактичного лікування.



Відповідальність хворих венеричними захворюваннями та СНІД за навмисне зараження


Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, регулюється ст.130 Кримінального Кодексу України, в якій зазначено:

Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) - це особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

До ВІЛ-інфікованих, тобто осіб, в організмі яких виявлено вірус імунодефіциту людини, належать як особи без клінічних проявів хвороби (носії ВІЛ), так і хворі на СНІД. ВІЛ вражає імунну систему людини, покликану захищати її від інфекційних та інших хвороб. В організмі особи, хворої на СНІД як кінцевої стадії ВІЛ-інфекції, відбуваються глибокі патологічні зміни, які роблять людину беззахисною від різноманітних хвороб, у т.ч. тих, які в звичайних умовах не становлять небезпеки для життя.

Взагалі до інфекційних хвороб належать розлади здоров’я людей, які виникають внаслідок зараження живими збудниками (вірусами, бактеріями, гельмінтами, іншими патогенними паразитами), передаються від заражених осіб здоровим і мають властивість масового поширення. Законодавство про охорону здоров’я не вживає поняття невиліковної інфекційної хвороби. Однак виділяють особливо небезпечні інфекційні хвороби, тобто хвороби, які характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров’я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення. Крім СНІДу, це чума, холера, хвороба Марбург, гарячка Ебола, туберкульоз, кримська гарячка, хвороба Лайса тощо.

Свідоме поставлення іншої особи у небезпеку зараження ВІЛ може полягати, зокрема, у здійснені без застосування запобіжних засобів статевих контактів, наданні донором - ВІЛ-інфікованою особою своєї крові або тканин, недотримані профілактичних заходів, спрямованих на недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції (наприклад, спільне використання нестирилізованих шприців для ін’єкцій наркотичних засобів).

Чинне законодавство покладає на ВІЛ-інфікованих хворих та хворих на СНІД такі обов’язки:

1. вживати заходи, щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих закладами охорони здоров’я;

2. повідомити осіб, які були з ним у статевих контактах, до виявлення фактів інфікованості про можливість їх зараження;

3. відмовитися від донорства крові, її компонентів інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у медичній практиці.

Особі, в якої, за даними медичного огляду, виявлено ВІЛ-інфекцію, повідомляється про це працівником закладу охорони здоров’я, в якому проведено огляд, з урахуванням вимог законодавства щодо конфіденційності зазначеної інформації. Одночасно ВІЛ- інфікованому повідомляється про необхідність дотримання певних профілактичних заходів, про гарантії дотримання прав і свобод ВІЛ- інфікованих, а також про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення у небезпеку зараження та зараження інших осіб вірусом імунодефіциту людини.

Відповідно ст. 133 Кримінального Кодексу зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, - карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (трипер),м’який шанкр, паховий лімфогранулематоз (четверта венерична хвороба), трихомоніаз, цитомегаловірус, токсоплазмоз, уреаплазмоз.

Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними і залежать від її виду: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті, сім’ї чи на роботі (наприклад, спільне користування посудом, постільною білизною, шприцами для ін’єкцій ліків або наркотичних засобів) тощо. Згода потерпілої особи на зараження її венеричною хворобою не виключає відповідальності за ст.133. Самозараження венеричною хворобою (скажімо, введення собі відповідної ін’єкції) може тягнути кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину.

Ухилення від обстеження осіб, щодо яких є достатні дані про те, що вони хворі на венеричну хворобу, або ухилення від лікування осіб, які були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного лікування, продовжуване після попередження, зробленого їм органами охорони здоров’я, тягне адміністративну відповідальність.

Інформація з сайту Кабінету Міністрів України
(http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/popup_article?art_id=10257269&cat_id=825405)


Закон України про запобігання захворюванню на СНІД

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Цей Закон відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я визначає порядок правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні, та відповідні заходи соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.



Закон України про запобігання захворюванню на СНІД можна переглянути тут


Інформація з сайту Кабінету Міністрів України
(http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/popup_article?art_id=29247&cat_id=825405)


Туберкульоз

Про Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 - 2005 роки

В Україні з 1995 року спостерігається епідемія туберкульозу, яка невпинно прогресує і є однією з основних медико-соціальних проблем. Зафіксовано поширення всіх форм туберкульозу. Кількість хворих становить 1,4 відсотка чисельності населення країни. Нині туберкульоз в Україні є найпоширенішою інфекційною хворобою, яка призводить до найбільшої кількості смертних випадків від інфекційної патології. Виникла загроза економічної та політичної ізоляції України як резервуара туберкульозної інфекції від світового співтовариства.

З метою координації проведення протитуберкульозних заходів та контролю за поширенням в державі епідемії туберкульозу розроблено Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 - 2005 роки (далі - Програма), в якій боротьбу з цим захворюванням визначено як одне з першочергових державних завдань із забезпеченням цільового фінансування на весь період епідемічного неблагополуччя.


Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки можна переглянути тут



Інформація з сайту Кабінету Міністрів України
(http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/popup_article?art_id=10252992&cat_id=825395)


Профілактика туберкульозу

У 2001 році в Україні прийнята перша Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз. Для раціонального використання сучасних методів боротьби з цією тяжкою недугою важливо мати чітку уяву про епідеміологічний фактор туберкульозу, його патогенез, клінічні ознаки з метою доцільного проведення тих чи інших заходів.

Виділяють декілька основних етапів патогенезу туберкульозу: зараження (контакт з мікобактеріями туберкульозу — МБТ), початок і перебіг інфекційного процесу, розвиток захворювання, смерть хворого.

Інфікованість зумовлена контактом із потенційно заразним хворим на туберкульоз. Після контакту людини з МБТ в дію вступають фактори, які визначають ризик інфікування, потім — фактори ризику, що визначають імовірність розвитку захворювання в даної людини, і далі — фактори ризику, що визначають імовірність смерті від туберкульозу.

Головними факторами, що визначають ризик контакту з МБТ, є: а) кількість заразних хворих у суспільстві; б) тривалість контагіозного періоду; в) кількість і характер контактів між заразним хворим і сприйнятливими особами за одиницю часу контагіозності.

Ризик контакту більший при тривалому, ніж при короткому контактному періоді. На момент виявлення МБТ у мокротинні хворого частка інфікованих контактних осіб становить лише 30-40 %. Тому залишається велика кількість людей, сприйнятливих до нової інфекції, які ризикують бути інфікованими, якщо не встановити діагноз і не призначити адекватну хіміотерапію. Під неадекватною хіміотерапією розуміють неправильне призначення протитуберкульозних препаратів або недостатні їх дози; розвиток стійкості МБТ до антимікобактеріальних препаратів, нерегулярний прийом пацієнтами призначених ліків.

Кількість і характер контактів між хворим і оточуючими може коливатися залежно від особливості поведінки і можливостей його взаємодії в суспільстві. Очевидними факторами при цьому є щільність населення, чисельність сім'ї, різниця в кліматичних умовах, вік та стать джерел інфекції.

Щільність населення значно відрізняється в різних країнах і на території кожної країни. Умови проживання і кількість людей, які спільно мешкають, істотно впливають на ризик контактів із МБТ, якщо в цьому самому будинку або квартирі проживає хворий на туберкульоз. Кількість можливих контактів хворого за одиницю часу в сільській місцевості може бути значно меншою, ніж в умовах міста.

Великого значення набуває сімейний побут, а саме — умови розміщення членів родини для сну і розподіл обов'язків по догляду за дітьми, різниця в кліматичних умовах. У теплому кліматі спілкування між людьми відбувається на відкритому повітрі частіше, ніж у холодному. Мікобактерії туберкульозу, які виділяють хворі не в приміщенні, швидко розсіюються в навколишньому середовищі і під впливом ультрафіолетових променів сонячного світла досить швидко гинуть. А мікобактерії, що знаходяться в закритому, погано провітрюваному приміщенні, можуть тривалий час зберігати життєздатність і сприяти ініціюванню інфекційного процесу. Холодний клімат примушує групи людей збиратись у приміщеннях, збільшуючи вірогідність контакту з МБТ, коли в групі є хворий на туберкульоз. Тривалість перебування людей у закритих приміщеннях зменшується в країнах та регіонах із помірним тропічним кліматом, а вентиляція приміщень покращується, так як вікна можна тримати відкритими більш тривалий час, ніж у країнах із холодним кліматом. Профілактика виділення МБТ джерелом інфекції є найефективнішим способом зменшення можливості передачі захворювання. Прикривання рота і носа під час кашлю може значно зменшити кількість інфікованих крапель, що потрапляють у повітря. Найефективніший спосіб зниження контагіозності хворого — його лікування, яке навіть за наявності МБТ у мазках мокротиння дозволяє значно знизити контагіозність протягом кількох тижнів.

Для вивчення поширеності туберкульозу користуються такими епідеміологічними показниками: інфікованість, ризик зараження, параметр заразності, захворюваність, хворобливість і смертність.

Інфікованість — це відсоткове відношення кількості осіб, які позитивно реагують на туберкулін, до загальної кількості обстежених, за винятком осіб з післявакцинним імунітетом. Інфікованість людини виявляється за допомогою туберкулінової проби Манту з 2 ТО ППДЛ. Вона значною мірою характеризує резервуар туберкульозної інфекції. Однак позитивна туберкулінова проба може бути також наслідком післявакцинного імунітету. Після вакцинації інфільтрат має характерні відмінності від інфільтрату при інфекційній алергії, за якими проводиться їх диференційна діагностика. Показник інфікованості характеризує епідеміологічну ситуацію, але не завжди відповідає захворюваності, оскільки зменшення рівня захворюваності випереджає зменшення рівня інфікованості.

Інфікованість населення зростає з віком. Серед жителів міста вона на 5-10 % вища, ніж серед сільського населення. В останні роки у нашій країні спостерігається підвищення рівня інфікованості населення, що пов'язано з різким зниженням життєвого рівня. Важливу роль у зниженні інфікованості має вилікування хворих на туберкульоз або досягнення абактеріальності. Це обмежує поширення МБТ у навколишньому середовищі і сприяє зменшенню рівня інфікованості населення.

Джерелом інфекції мікобактерій туберкульозу бичачого виду можуть бути свійські тварини, хворі на туберкульоз: корови, собаки, коти, кози, вівці, верблюди, коні. Зараження відбувається під час прямого контакту людини з хворою твариною, а також при вживанні інфікованих продуктів харчування. Бичачий вид МБТ спостерігається у 1-3 % хворих на туберкульоз легень і в 20 % — іншої локалізації.

Для характеристики ефективності протитуберкульозних заходів вивчають параметр заразності — показник можливого інфікування населення одним хворим, який виділяє МБТ, протягом року. Якщо профілактика туберкульозу організована і проводиться добре, то параметр заразності не перевищує 10.

Під захворюваністю розуміють кількість вперше виявлених хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району протягом року, а хворобливість — це загальна кількість хворих з активною формою туберкульозу на 100 000 жителів даного району на кінець року.

За даними 2002 року, в Україні виявлено 36 471 хворих на туберкульоз. Загальна кількість контингентів, що перебувають під наглядом протитуберкульозних закладів, становить 670 тис. осіб, у тому числі кількість хворих на активні форми сягає 139 тисяч.

Найвищі показники захворюваності у 2002 році на всі форми туберкульозу відзначалися у південно-східних регіонах України: у Херсонській області — 153,6 на 100 тис. населення; Миколаївській — 100,3; Харківській — 98,8; Запорізькій — 95,2; Луганській — 93,7; Дніпропетровській, Донецькій, Кіровоградській та Одеській — понад 80 на 100 тис. населення, тобто в тих областях, які мають потужні протитуберкульозні заклади у пенітенціарній системі. Рівень захворюваності в цих регіонах збільшився за 10 років в 2,2-2,9 рази.

Серед осіб, що вперше захворіли на туберкульоз, 17 % становлять робітники, 3,6 % — робітники аграрного сектору, 4,3 % — службовці, а майже половина з них (2 %) — медичні працівники (744), 4,1 % — учні та студенти. 40 % усіх хворих — особи працездатного віку, які не працюють, 15,3 % — пенсіонери, 3,5 % — особи, що повернулися з місць позбавлення волі, 1,9 % — особи без постійного місця проживання. В цілому соціально не захищені верстви населення становлять понад 60 %.

Смертність — це кількість померлих від туберкульозу протягом року на 100 000 жителів даного регіону.

Смертність від туберкульозу і хворобливість значною мірою залежать від ефективності лікувальних заходів, інфікованість і захворюваність — від профілактичних заходів. Водночас інфікованість, захворюваність, хворобливість і смертність пов'язані з соціально-побутовими умовами життя людей.

В усіх країнах світу захворюваність і смертність від туберкульозу серед чоловіків вища в 2-3 рази, ніж серед жінок. Серед дітей ця різниця нівелюється.

З 1992 до 2000 року сметрність в Україні щороку зростала, починаючи з 9,5 до 22,2 випадка на 100 тис. населення. Протягом останніх 2-х років відзначалася стабілізація цього показника, а в 2002 році він знизився до рівня 20,5 на 100 тис. населення, тобто на 9,3 %.

Найвищі показники смертності від туберкульозу у 2002 році були зареєстровані в Херсонській області — 47,0 на 100 тис. населення, Донецькій — 31,3, Одеській — 29,7, Закарпатській та Луганській — 26,9.

У 2002 році від загального числа померлих з активним туберкульозом до 33,6 % хворих померли вдома. Щороку зростає кількість хворих, які не перебувають на обліку в диспансері, тобто тих, у кого діагноз туберкульозу встановлений посмертно (до 8,7 % усіх померлих). Переважно це — соціально дезадаптовані верстви населення (наркомани, мігранти, алкоголіки та інші).

Спільне проживання з хворим на туберкульоз у сприятливих житлових та побутових умовах може призвести лише до випадкового або періодичного зараження, в іншому середовищі інфікування відбувається частіше. Цим пояснюється частота випадків суперінфекції контактуючих у сім'ї, квартирі або на роботі. Останнє досить часто трапляється серед персоналу протитуберкульозних закладів.

Фактори навколишнього середовища мають певний вплив на рівень захворюваності на туберкульоз. Аналіз захворюваності населення, що проживає в різних кліматичних зонах, не дає підстав для встановлення закономірності, хоча відомий факт про негативний вплив періоду акліматизації при переселенні з півдня на північ. Захворюваність на туберкульоз серед мігруючого населення у 2-4 рази вища, ніж серед немігруючого. Важливе значення має харчування хворих. Туберкульоз частіше розвивається в осіб, у раціоні яких не вистачає тваринного білка.

Захворюваність на туберкульоз неоднакова у різні вікові періоди. Рідко хворіють на туберкульоз у ранньому дитинстві та в підлітковому віці. У середньому віковому періоді чоловіки хворіють у 2-3 рази частіше, ніж жінки. В останні роки зросла захворюваність людей похилого віку.

На частоту захворювання на туберкульоз впливають інші хвороби. Особливо несприятливими в цьому плані є грип, кір, вірусний гепатит, кашлюк, цукровий діабет, психічні травми, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, пневмоконіоз, захворювання щитовидної залози, які супроводжуються її гіпофункцією, СНІД. Захворюванню на туберкульоз сприяє алкоголізм, наркоманія, вагітність і пологи, ВІЛ-інфекція.

Розвиток пневмоконіозу пов'язаний із виконанням певних видів роботи. Доведено, що металевий і мінеральний пил є сильним механічним і хімічним подразником легеневої тканини. Люди, які дихають таким пилом, хворіють на туберкульоз у 2 рази частіше, ніж текстильники, пекарі, меблярі тощо. Захворювання на туберкульоз частіше зустрічається у людей, які весь час перебувають у закритих, недостатньо освітлених і вентильованих приміщеннях.

З урахуванням значення екзогенних і ендогенних чинників виділено групи населення з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. До них належать особи, які перебувають у контакті з хворими на туберкульоз, вперше інфіковані (особливо з гіперергічною пробою Манту), особи, які вилікувалися від туберкульозу, хворі на цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і 12-палої кишки, силікоз, алкоголізм і наркоманію, хворі, яким призначали кортикостероїдні гормони, мігруюче населення, люди похилого і старечого віку, особи, що працюють в умовах підвищеної професійної шкідливості.



Інформація з сайту Кабінету Міністрів України
(http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/popup_article?art_id=7714347&cat_id=825395)


     

Маєте проблеми зору?
Оберіть зручний формат:

  A-   A   A+


krm.pdf

АНОНСИ

АКТУАЛЬНО
ГРОМАДЯНАМ

КОНКУРСИ НА ВАКАНТНІ ПОСАДИ
Прозорість і підзвітність











©Кіровоградська обласна державна адміністрація. Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International.