11 квітня світова громадськість відзначатиме Всесвітній день визволення в’язнів фашистських концтаборів
Минуло вже шістдесят п’ять років з того часу, як від неминучої смерті були врятовані в'язні концтабору Бухенвальд. 11 квітня 1945 року о третій годині ночі організатори повстання передали по радіо: «Вставайте, час настав!». Вони захопили у полон близько восьмисот есесівців та солдат охорони. Повсталих підтримали передові загони радянських і союзних військ і від смерті було врятовано майже сто тисяч полонених. Визвольна хвиля покотилася далі і згодом були звільнені концтабори Заксенхаузен, Дахау, Равенсбрюк. У таборі знаходились ув’язнені з вісімнадцяти країн Європи.
За роки другої світової війни через нацистські табори смерті пройшли близько вісімнадцяти мільйонів в’язнів, п’ять з них – радянські громадяни, які перебували у Бухенвальді і Дорі, Освенцимі і Майданеку, Маутхаузені, Заксенхаузені та інших таборах смерті.
Для людей, які пройшли всі жахи війни, найголовнішою цінністю є мир. Вони не думали про високі нагороди, звання, медалі. Без жалю віддавали своє життя за Вітчизну, за лагідні руки мами, за спокійний дитячий сон. Війна опалила їхні серця, сивиною побілила голови, але душа жила святою любов'ю. Чимало страждань довелось перенести нашим землякам, які були вивезені у фашистську Німеччину. Умови, в яких їх утримували, – це було випробування на виживання. Згадувати той час без сліз вони не можуть й сьогодні.
З кожним роком Велика Вітчизняна війна на крок, на перегорнуту сторінку віддаляється від нас. Та забути звитягу батьків, дідів, прадідів неможливо. Блакитне небо - їхній дарунок, промені щастя в очах - від них.
На жаль, усе менше серед нас ветеранів, які вижили після тортур фашистських концтаборів, але пам'ять про них живе. З року в рік, весняного дня вдячні нащадки покладають квіти до пам'ятників загиблим в'язням страхітливих концтаборів «Сирецький», «Бабин Яр», «Дарницький»та багатьох інших, які були створені нацистами на території України.